Побачила відео, у якому на Полтавщині фальшива і продажна мерзота, стріляючи у російських солдатів із зброї ЗАГАРБНИЦЬКОГО ЗАХОДУ, кричала: «ПОЛУЧАЙТЕ, КАЦАПИ!»
З Полтавської області з села Степанівка Семенівського району мій бувший, такий самий продажний чоловік. Майже кожен рік ми приїжджали до бабусі у Степанівку. Старші люди, бабуся, та інші бабусі, що жили по сусідству, були абсолютно такими ж, як мої рідні бабусі. Вони так само ставилися до мене. Було видно, що вони мене люблять і сприймають як рідну. Чоловікова бабуся Марія Махтеївна не раз казала, що вона нас бачить частіше, ніж онуків із Кременчука. Бути у бабусі і дідуся в Степанівці я дуже любила, так само, як любила бувати у своїх бабусь, з яких до того часу залишалася тільки одна. Я про це писала раніше. З такою ж любов`ю і ласкою ставився до мене дідусь. Він так само, як і мій батько вдома, зранку приносив мені свіже молоко і два свіжих ще теплих курячих яєчка. Він знав, що мені треба добре харчуватися, бо в мене було запалення легенів. Я одного разу приїжджала до дідуся і бабусі в літі ще з запаленням. Прийшла ввечері з городу, було дуже жарко, і я трошки напилася прохолодної води. Цього стало досить для того, щоб в мене почалося прикореневе запалення. Ходити на процедури, чи лежати у лікарні не було часу. Я привикла більшість хворіб переносити на ногах. Сміялася, що вони так скоріше проходять. У цьому випадку – так само. Сама собі ставила уколи – два вранці і один ввечері (два антибіотики і один алоє). Так і поїхала в Полтаву. Бабусю із дідусем також хотілося побачити. Вони – надзвичайно добрі, такі ж, як мої. Вони нічого не знали про те, що знав і в чому приймав участь мій бувший чоловік і його батьки. Те, що вони знали і готували разом з моїм братом вилилося в велику біду у 2014 р., та в ще більшу – тепер.
З молоді ми ні з ким чомусь не спілкувалися, тільки з сім`єю чоловікового двоюрідного брата з Кременчука.
В Полтаві у чоловіка також були родичі. Одного разу ми до них приїхали після нашого весілля. У родичів були діти, приблизно, нашого віку, але спілкуватися вони не старалися. У перший же приїзд у розмові за невеликим столом (вони сказали, що не знали про наш можливий приїзд) було відкрито сказано, що я – «ЗАПАДЕНКА». Спілкування велося досить в натяжку. Потім за всі П`ЯТНАДЦЯТЬ років життя і відпусток ми заїжджали до них один раз. Поїхали майже відразу до других бабусі з дідусем у Свічківку. Після цього, проїжджаючи Полтаву, бувший чоловік Віктор Лисенко забігав, показатися родичам, а я, по його просьбі, залишалася в машині. Аргументувалося це тим, що треба швидше їхати, економити час, бо у тих бабусі з дідусем також треба побути.
Я для полтавських родичів була «ЗАПАДЕНКА» тобто БАНДЕРІВКА, а тепер РОСІЙСЬКІ СОДАТИ, які визволяють країну від ПРОДАЖНИХ НАЙМАНЦІВ (БАНДЕРІВСЬКИХ І НЕ ТІЛЬКИ) ЗАХІДНОГО ЗАГАРБНИЦТВА І ТИСЯЧ ТОН ЗБРОЇ, ЗАВЕЗЕНОЇ В УКРАЇНУ ЗАГАРБНИКАМИ XXI століття – КАЦАПИ, ЯКИХ ТРЕБА ВБИВАТИ! Це – нагла підстава!
Вони хотіли, щоб такими були дві держави…
…І вони такими були деякий час після Великої Вітчизняної, поки нові заздрісні фашисти не почали знову лізти на цю землю. Тепер вони поступають інакше: підло, підступно, через підкупи, хитрість, тупість, зраду, тяжку продажність.
Я мріяла заїхати до родичів у Вуглегірську Горлівського району Донецької області ще у 2013 році, а також на могилку дідуся і бабусі у Степанівці. Вони мене любили. Тоді – не вийшло: вдома чекав син, якому без мене було важко, а також наша Дуся без мене не хотіла їсти, шукаючи і чекаючи мене вдень і вночі. Я спішила додому, знаючи, що тут близько. Ми поїдемо із сином і Дусею разом. Я ще не знала тоді всього про маккєйновську потаскуху, яку рахувала матір`ю. Але вже тоді вона мені спричинила дуже багато біди, яку прощати я вже не збиралася. Знущання продовжилися. Восени 2014 почався майдан, війна. Вона, нарешті, повинна закінчитися. І після цього мені тут НЕ ПОТРІБНІ ЗАХІДНІ ЗАГАРБНИКИ!
САМЕ ЗАХІДНІ ЗАГАРБНИКИ ЧЕРЕЗ ПІДЛИХ І ПРОДАЖНИХ УКРАЇНСЬКИХ НАЦИСТІВ МСТЯТЬ ЗА ЦІ ТА ІНШІ ПЕРЕМОГИ, ЗА ТЕ, ЩО СТОЛІТТЯМИ НЕ МОГЛИ ЗАХОПИТИ ЦІ ЗЕМЛІ:
А це – голоси з «радянського пригноблення». Дмитро Гнатюк співав про любов та журбу матері, яка відпускає свого сина у чисту, світлу, білу життєву дорогу
Анатолій Солов`яненко «Дивлюсь я на небо» Ukrainian song 1976
У відомій прекрасній пісні оспіване ЗНАЧЕННЯ КОЛЬОРІВ У МАТЕРИНСЬКІЙ ДУШІ. Це – значення людяності, величезної турботи, переживання. Саме такий зміст слів пісні і таке значення кольорів вкладали автори і виконавці у безсмертні рядки.
НЕ БАНДЕРІВЬКІ !!!: ЧЕРВОНЕ – КРОВ, ЧОРНЕ – СПАЛЕНА ЗЕМЛЯ І ЗГАРИЩЕ.
Є цікава стаття
Червоний – не любов, а чорний – не журба: повна історія кольорів від Олександра Трегуба
ТА НАЗВА СТАТТІ - НЕПРАВИЛЬНА. ЦЕ ПІДТВЕРДЖУЄ ЇЇ ЗМІСТ. НЕ МОЖНА ЗАПЕРЕЧУВАТИ ІСТИННІ СЛОВА ПРЕКРАСНОЇ ПІСНІ.
Канал поиска родных и реальной информации о войне в Украине. Не теряйте своих близких. Не доверяйте западной лжи!
Нет комментариев
Добавить комментарий